ЗНАЙМО Й ПАМ’ЯТАЙМО СВОЮ ІСТОРІЮ: ДВА СИМВОЛИ УКРАЇНСЬКОГО ІНЖЕНЕРНОГО ПРОГРЕСУ

Україна завжди мала потужні інженерні традиції та прагнення до технологічного прогресу. Кожен крок у розвитку інфраструктури не лише змінював обличчя міст, а й відображав національні амбіції та інноваційний потенціал. Цього тижня ми згадуємо два видатні досягнення українських інженерів, які стали символами технічного прогресу та прикладом для майбутніх поколінь: 5 листопада 1953 року — відкриття Моста Патона, і 6 листопада 1960 року — введення в експлуатацію першого метрополітену в Україні.

Запуск мосту імені Євгена Патона (первісна назва — «Київський міст»)  в експлуатацію стало визначною подією не лише для Києва, а й для всього світу. Проєкт було розроблено у 1939 році під керівництвом академіка Євгена Оскаровича Патона — видатного українського інженера, засновника й керівника Інституту електрозварювання.

Будівництво розпочалося у 1941 році, проте через війну його довелося зупинити. У роки Другої світової війни вчений зробив вагомий внесок у розвиток оборонної промисловості, долучившись до створення легендарного танка Т-34. Після перемоги інженери на чолі з Євгеном Патоном повернулися до реалізації проєкту, і вже 5 листопада 1953 року відбулося урочисте відкриття мосту — на жаль, без його великого творця (у серпні 1953 року вчений пішов із життя).

Символічним стало випробування мосту: по новозбудованій споруді проїхала колона танків Т-34, корпуси яких були зварені «патонівським» швом. Так міст увійшов в історію як перша у світі суцільнозварна мостова споруда. Усі з’єднання його конструкцій виконано методом електричного зварювання — понад 2600 метрів швів із неймовірною точністю. Цей технологічний прорив дозволив зменшити вагу споруди, підвищити її міцність і водночас скоротити витрати металу. Міст було розраховано на рух близько 10 тисяч автомобілів на добу - показник, який у ті роки здавався фантастичним. Нині ж цей обсяг перевищено вдесятеро.

Міст імені Євгена Патона має довжину 1543 метри і ширину 21 метр. Він став не лише зразком інженерної майстерності, а й символом енергоефективності, наукового поступу та сталого розвитку України. Технологія електрозварювання, реалізована у цьому проєкті, відкрила шлях до нових досягнень у будуванні мостів, суднобудуванні та навіть космічній техніці.

Міст Патона — це не просто важлива транспортна артерія столиці. Це — втілення сили української інженерної думки, символ єднання берегів Дніпра та поколінь, які створюють історію.

Паралельно з цим, Україна втілювала ще одну амбітну ідею — київський метрополітен. Ідея підземного транспорту виникла ще у ХІХ столітті, а перші проєкти з’явилися в 1884 році. На початку ХХ століття уряд Павла Скоропадського планував прокласти лінію метро у районі Звіринця (історична місцевість Києва). Тогочасна пресса, відзначаючи масштабність задумів українських інженерів, писала: «метрополітен у Києві можна зробити кращим, ніж у Парижі».

Побудову метрополітену значно затримали політичні потрясіння, репресії науковців і Друга світова війна. Проєкт 1936 року, розроблений під егідою Академії наук, залишився на папері через арешти та переслідування вчених. Лише після війни почалося реальне будівництво. І 6 листопада 1960 року було відкрито першу чергу київського метро довжиною 5,2 км із п’ятьма станціями.

Проєкт поєднав транспортну функціональність із енергоефективними рішеннями: використання природної вентиляції, раціональне розташування станцій та зменшення енергетичних втрат під час руху поїздів. Сьогодні метрополітен поєднує сучасні транспортні та енергозберігаючі технології: рекуперація енергії гальмування, світлодіодне освітлення, автоматизоване керування поїздами та цифрові системи моніторингу. Це логічне продовження історичної ідеї поєднання інфраструктури та енергетичної ефективності.

Міст Патона та київський метрополітен — символи української інженерної майстерності й професіоналізму, новаторства й сили духу. Вони уособлюють поступ нашої науки й техніки — від амбітних задумів початку ХХ століття до сучасних технологічних досягнень. Навіть у час війни ці об’єкти залишаються свідченням стійкості, творчої енергії та незламності України, нагадуючи, що інженерна думка — це теж фронт нашої перемоги.